Щоденник 25-ї ювілейної поїздки. День 1.

Для куратора БФ “Крокуємо з турботою” Ігоря Бриченка на зелені свята відбулася 25-а ювілейна поїздка у зону АТО. Емоційні враження записано зі слів Ігоря Віталійовича.

“На четверту добу нарешті повернувся додому, де мене радісно зустріла родина у воріт. Тривога і хвилювання рідних вже позаду. Але заплющити очі до самого ранку ніхто з нас не зміг. Втомлений, але переповнений бажанням розповісти своїм про інше життя на сході, відповідав на всі запитання дружини та молодшого сина. Неможливо за декілька годин розповісти про дуже насичений маршрут нашої поїздки. А тим більше, неможливо описати відчуте  та побачене нами, і пережите ними – тими, хто залишилися.

Я розумію, що за раз все не напишеш. Було всяке: і біль розчарування, і гордість за відчайдушні вчинки, і радість зі слізьми на очах…

День 1. Обстріли на сніданок, на обід вистава, а ввечері знакова зустріч.

Пізній виїзд з Києва після вечірнього голосування у Верховній Раді України. Ми поспішали на зустріч до діток в Обласний спеціалізований будинок дитини (м.Харків). Дітки вже спали, коли ми приїхали. Але нас привітно зустріли вихователі. Одягнувши захисні бахіли і не порушуючи тишу для солодких дитячих сновидінь, ми пішли дивитися на сплячі носики, які живуть надією на повернення до міста Артемівська, звідки більше року тому їх евакуйовала війна. Цей дитбудинок наш підшефний. Ми залишили діточкам чарівні подарунки біля ліжок, які вони побачили розплющивши зранку очі. Вихователі та діти були дуже вражені наповненістю коробочок – іграшки, блокноти, олівці, одяг, засоби гігієни, розвиваючі книжки та ін. І вже по обіді, прямуючи до наступної зупинки нашого маршруту, ми отримали «відео-привіт» з посмішками діточок, який записали для нас вихователі.

Далі все таке знайоме. Розбита нічна дорога, повороти, блокпости, паролі і такі вже близькі обличчя. Як завжди поряд «Волонтери Снігурівщини» Олександр Єфремов та Володимир Садовський.

Ми дістались «нульової» точки, де нас зустріли наші добрі знайомі військові. Спецпідрозділу з охорони громадського порядку «Київ-1» передали вітання від координатора батальйону, свого колеги, народного депутата України Євгенія Дейдея. У цей день бійці святкували день народження свого побратима – Сергія Фартового. Сергій –  наш товариш, колишній волонтер, а зараз боєць спецпідрозділу «Київ-1». Для нього наш приїзд був несподіванкою. Фартовий саме повертався з завдання на позашляховику, який минулого року передали від БФ «Крокуємо з турботою». Зараз ця машина виконує роль військової.

Ноги відчували втому, але були раді розмові за чашкою чаю. На ночівлю нас розмістили на місцях хлопців, які заступили в наряд. Оскільки я був за кермом, то отримав «СВ», а Михайло Апостол і Тарас Кремінь розмістилися в «плацкарті». Тарас Дмитрович, як завжди відзначився гарними манерами, поступившись місцем на нижній полиці старшому товаришеві.

 Розуміючи, що нас очікує ранній підйом, ми швидко заснули. За дві години, по першій команді «Підйом» вирушили на бойові позиції. Світанок зустріли на «нульовій» лінії у захисних спорудах. Без біноклів спостерігали за рухами територією, захопленою агресором.

Нам не вдалося залишитися непоміченими, за декілька хвилин відчули перші ранкові обстріли сепаратистів. Хвала Богу, все обійшлося.

Після спілкування з особовим складом батальйону, ми переконалися, що все добре і бійці забезпечені всім необхідним. Звідси, злагодженість батальйону, в першу чергу, залежить від командира. Про наш візит нікому не було відомо і підготуватися не мали можливості. Але порядок і підтримка в колективі – безцінні, їх помітно неозброєним оком. Хлопцям ми передали ліки, овочі, пайки та футболки.

10:00 година ранку, м.Артемівськ ( Донецька область).

Нас зустрічає персонал Обласного спеціалізованого будинку дитини м. Артемівськ, який тимчасово перенесений до Харкова. Персонал продовжує життя в установі, підтримує будинок. За сніданком з вихователями ми дивилися «відео-привіт» з Харкова.  Вони були щасливі, побачивши своїх вихованців. Адже саме вихователі пам’ятають перший щирий сміх, віршик на Новий рік, родимку на щоці, шрам на колінках. Ностальгічно згадали про історію кожної дитини у дитячому будинку.

Нас не хотіли відпускати, але попереду чекала дорога. Наступна зупинка – Сєверодонецьк (Луганська область), де нас зустріла заступник Луганської обласної-цивільної адміністрації Ольга Лишик. Було проведено робочу нараду з проблемних питань в агропромисловому секторі, розвитку освітньої галузі, боротьби з корупцією. Фермерські господарства і сільгосппідприємства на нараді підняли питання проблеми виплати орендної плати за останні два роки. Землі с/г призначення не використовуються, тому що знаходяться в «сірій» зоні, але орендну плату потрібно сплачувати. Фіскальні органи нараховують податки.

За дорученням заступника голови комітету Олександра Бакуменка запевнив, що це питання потрібно вирішувати на рівні ВРУ. Підтримка комітету 100%.  На сесійному тижні (13.06-17.06) в Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин обговорювалося питання про звільнення від оподаткування земель, що знаходяться на окупованій території, і на територіях, які займають наші військові. Це питання потрібно вирішити терміново і винести на розгляд до сесійної зали. На наступному засіданні Комітету доповім про стан аграрно-промислового комплексу на територіях, які межують з окупованими.

Під час зустрічі приємно було почути, що Миколаївщина першою підставила плече та надала допомогу у тяжкі для Сєверодонецька часи. Ольга Лишик подякувала всім мешканцям Миколаївщини за небайдужість.

Далі, разом з Михайлом Апостолом, Тарасом Кременем, «Волонтерами Снігурівщини», відвідав Сєверодонецький медико-соціальний центр Міжнародного благодійного фонду «Сприяння розвитку медицини», яким сьогодні керую Олеся Моцпан. Вже більше ніж півтора року БФ «Крокуємо з турботою» та БФ «Апостол» співпрацюють з цією філією.

У черговий раз пересвідчився, що розширення Фонду за рахунок філій – правильне рішення. Більше відділень – більше наданої допомоги. Колосальна робота з гарною перспективою для населення України.

Наступний пункт – військовий госпіталь Сєверодонецька.

Передали лікарські засоби та вислухали побажання головного лікаря – отримати багатофункціональні ліжка. Персонал госпіталя привітали з наступаючим Святом медичного працівника.

Далі – Обласний українсько-музичний-драматичний театр, куди нас запросила Ольга Лишик. Ми були в центрі життя артиста, на генеральній репетиції. Був вражений патріотичним підходом режисера, який усіма можливими способами – тишею, піснею, словом і тілом – зображує патріотизм, любов до України, віру. Дійшли висновку: зробити спільну постанову «Луганськ + Миколаїв» та намітили плани подальшого культурного обміну. Адже незадовго до поїздки, на запрошення Тараса Дмитровича, Миколаївщина оплесками зустрічала Луганський обласний театр.

На вулиця трупа нас проводжала  гучними гаслами  «Україна понад усе», «Слава Україні». Низький уклін і ми рушили далі.

Зупинившись на роздоріжжі перед замінованим полем біля смт. Новотошківське (у Попаснянському районі Луганській області.). Згадав своїх двох синів, які не так давно були тут з батальйоном «Миколаїв». На собі відчули суворі будні війни. Було тяжко всім, але новотошківчани допомагали нашим військовим їжею, одягом, ліками. Фонд «Крокуємо з турботою», завдячуючи мешканцям селища, взяв під шефство Новотошківський навчально-виховний комплекс, у якому виховується 57 діточок різного віку. Благодійний фонд систематично надає допомогу, вітає діточок зі святами. І сьогодні ми приїхали не з порожніми руками. Неабиякий внесок зробив керівник військово-цивільної адміністрації Новотошківки та Жолобка Сергій Кривошапко, який надавав мешканцям та військовим посильну допомогу.

Оглянувши стан закладу, хочу відзначити масштабну роботу директора НВК Олени Згурської зі своїм дружнім колективом. Школу збережено, не залишено. Олена Володимирівна робить все можливе і неможливе для повернення мешканців до своїх домівок. Сприяє функціонуванню школи та розвитку інфраструктури, залучає студентство, надає комфортні умови для життя. Селище Новотошківці відновлюється завдяки громаді. Варто відмітити і місцевий жіночий батальйон.

Друге селище, що знаходиться на лінії зіткнення – Тошківка, де відремонтована підшефна школа Миколаївщини.

Згадаємо трішки історії цього навчального закладу.

На третій день обстрілів школу зруйнували.  Ми про це дізналися від нашого колеги-депутата VII скликання Геннадія Москаля, який звернувся до українців за допомогою. Миколаївщина перша відгукнулася на це звернення – ми разом з Вадимом Меріковим прийняли рішення терміново виїхати на Луганщину, де побачили зруйновану школу, розбиті вікна від градів, зруйновані стіни та підлогу спортзалу. Тоді Геннадій Москаль був керівником Луганської обласної обласної-цивільної адміністрації. Ми прийняли спільне рішення терміново відновити школу. Миколаїв взяв під шефство відбудову навчального закладу. Через деякий час Тошківка зустрічала сотні тон вантажу з одягом, продуктами харчуваннями, плівкою, шифером, які миколаївська область відправила на відновлення селища. Сьогодні там вирує життя не без підтримки Миколаєва. Мешканці повертаються. Рідне є рідне. У смт. Тошківка ще є над чим працювати. Особисто для мене нема переселенців чи біженців. Для мене є лише українці. Ми єдині!!! Це наразі головне.

При виїзді з «нульової» зони відбулася приємна зустріч.

Нас та машини з гуманітарним вантажем оглядали на блокпосту. І тут Михайло Апостол почув тернопільський говір, відчуття чогось рідного його зупинило. На питання Апостола – «Що за батальйон?», ми почули «Тернопіль» Це знакова зустріч, здалось нам тоді. Батальйон «Тернопіль» створений у перші дня АТО за підтримки Михайла Володимировича. Бійці були приємно вражені зустріччю з засновником. Показали свою «господарку», де все було на місцях, як у ґазди.  Складені дрова, у належному стані заповнений продуктовий склад, вириті підвали, встановлені холодильники, обладнані бані та душеві кабіни. Коли командир показував Апостолу автомобільний парк батальйону, я, спостерігаючи зі сторони, побачив сльози на його очах, коли він зупинився біля двох автомобілів, переданих ним до батальйону минулого року. Вони були в належному стані. Він пишався побаченим, а я пишався ним.

Вдячний Михайлу Володимировичу за його безкорисливість, щирість та допомогу Україні.

Уже вечоріло. Хлопці не відпускали, але нас чекала далека дорога. Сєверодонецьк залишився позаду…”

Далі буде…